28 квітня 1947 року керівництво комуністичної Польщі розпочало проведення операції «Вісла», яка передбачала цілковите виселення українського населення з так званого Закерзоння – Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини на північ та захід Польщі. Метою акції «Вісла» було «остаточне розв’язання української проблеми в Польщі», тобто повної полонізації місцевого українського населення.
Акція «Вісла» була останнім фатальним ударом по українству цих споконвічних українських земель. Тривала боротьба українців Закерзоння за виживання в умовах бездержавності була приречена на поразку. 

         Виселенню підлягали усі українці без врахування їх партійної чи професійної приналежності. Повстанські відділи УПА вели нерівну боротьбу з польськими військами і були розбиті. Сотні бійців УПА полягли в боях з карателями, захищаючи рідну землю і свій нарід. Могили їх майже не збереглися. Згодом, командувач УПА на Закерзонні полковник Мирослав Онишкевич («Орест»), засуджений польським судом до страти заявить на суді: «…Будучи на моєму місці, людина, що витерпіла стільки нещасть серед власного народу - окупацію, чи то польську, чи російську, вважаю, не могла вибрати іншої дороги для добра свого народу, як тільки через боротьбу. (...) Якщо би я сьогодні хотів перед судом висловити жаль за свої дії чи каятися, це не було б щиро».

         Акція “Вісла” - болюча й трагічна сторінка польської та української історії, це страшний злочин польської комуністичної влади проти українського народу. 
Фактично акція «Вісла» була етнічною чисткою з ознаками геноциду польських громадян української національності, яку здійснила повоєнна тоталітарна польська держава.
З рідних земель комуністичні режими Польщі та СРСР в 1944-47 роках вирвали з корінням 700 тисяч автохтонного українського населення.

         Про депортацію кримсько-татарського народу в 1944 році знає уся Україна, про акцію «Вісла» - лише незначна частина українського суспільства. 

         22 грудня 2016 року Верховна Рада України прийняла рішення про відзначення на державному рівні серед інших пам’ятних дат 70-річчя акції «Вісла», встановивши 28 квітня 2017 року в Україні Днем пам’яті жертв акції «Вісла». Передбачалось проведення низки заходів органами державної влади на центральному та місцевому рівнях.
28 квітня 2017 року для учнів рівненських шкіл в актовій ЗОШ №27 було проведено Пам’ятну академію (чи по іншому Урок пам’яті), приурочену до цієї трагедії. Нагадали тим, хто буде завтра будувати Українську державу про необхідність збереження історичної пам’яті про українські етнічні землі Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини, про героїв боротьби за незалежність, про жертви акції «Вісла».
Прикро приходиться констатувати, що для багатьох українців нині більш прийнятні назви «Хелм», «Пшемишль»… І це щодо давніх князівських міст Холма та Перемишля… Нам поволі стирають з пам’яті історію наших споконвічних українських земель, які нині є частиною Польщі.

         А Польща сьогодні планомірно намагається стерти решту українського, що ще залишилося на її території. За останні два роки було зафіксовано 15 фактів наруги над українськими похованнями вояків УПА. 26 квітня 2017 року при активному сприянні місцевої влади демонтували пам’ятник воїнам УПА в с.Грушовичі поблизу Перемишля.
Все частіше нам з Польщі вказують, якою має бути наша історія і хто є наші герої. Нас і далі вважають меншовартісними, які мають бути «вдячними Польщі за багатостолітню цивілізаційну місію в Україні».

         Все це говориться не для помсти чи зведення рахунків, а для того, що усі ми розуміли, що нині відбувається. Ми відбудемось як народ і держава, коли будемо мати власну гідність і у всьому захищатимемо українські національні інтереси.

         Захід вдався. 
         Наприкінці заходу на подвір’ї школи запалили символічну свічу пам’яті жертв акції «Вісла» та післявоєнних депортацій.
         І як трагічний підсумок усіх тих подій звучать слова Івана Огієнка:

Моя ти Холмщино кохана, 
Країна славних мрій та дум, -
Печаль ти наша, ти наш сум,
Ти вся кривавишся, як рана.
Моя ти Холмщино розп’ята, 
Віками купана у крові, 
Бездольна наша рідна мати…

         Велика подяка за сприяння у проведенні уроку пам’яті Катерині Сичик та Мирославі Жовтан, працівникам управління освіти. 

         Основний тягар на себе взяла ЗОШ №27 на чолі з директорм Богданом Харівим та вчителем історії Валентином Кравчуком (ведучим цього заходу). Багато важить вмотивованість цих людей і відсутність штучності в їх поведінці.

         Відгукнулися і всіляко підтримали проведення Уроку Пам’яті адміністрації шкіл 3,5,6,8,13,22,23, НВК14,26, РУГ,спеціалізованої школи «Ценр Надії» та рідного НВК «Колегіум». Проведенню музичної частини сприяли Тарас Максименко та Галина Топоровська.
         Прийшли на захід нечисленні представники тих українців, що були виселені до УРСР в 1944-1946 роках, серед них Антон Урін та Григорій Косюр.
Прикрим моментом залишилося лише те, що наші місцеві телеканали РТБ, «Сфера-ТВ», «Рівне-1» знехтували запрошенням прибути на захід. Сказано було лише одне, що редакція «розгляне ваше запрошення». Розглянули і вирішили, що це є неважливим та неактуальним. Напевне, в родинах цих журналістів ніхто не був виселений і не загинув під час післявоєнних депортацій. Це їм не болить.

П.Куделя, директор НВК «Колегіум»